Роман Бондар

радник, партнер рекрутингової компанії Talent Advisors

До чого не можу звикнути у нашій роботі з державою, так це до широко поширеної патології, яку можна позначити як кланове мислення.

Іншими словами, тут кожен кожного повинен промаркувати в його приналежності до якоїсь групи і сам позначити свою залежність. Навіть якщо її немає. Без цього немає можливості вписатися. Усім іншим не зрозуміло, як з тобою працювати – не відомі мотиви, цілі й орієнтири взаємодії.

І будь-яка людина “збоку”, яка потрапляє в це смердюче болото, опиняється під тиском необхідності ідентифікувати себе, видати розпізнавальний знак. Система запитує, але хитро. Ні, не “Хто ти?”, а “Чий ти?” Кому ти служиш? Хто твій господар і покровитель? Із ким ти у спілці? Із ким партнером? Від кого залежиш?

А якщо не назвешся сам – за тебе це зробить колективне свідоме, зокрема і за допомогою журналістики розслідувань. Спираючись на примітивну у своєму дивацтві логіку:

– Жив за кордоном або іноземець – отже, шпигун і працюєш на іноземну розвідку: ЦРУ, Штазі, МОССАД…

– У кар’єрі є епізод з “Інтерпайпом” – отже, однозначно людина Пінчука. І не має значення, що це було 15 років тому, і людина ніколи в очі не бачила акціонера.

– Працюючи у Великій Четвірці, обслуговував як аудитор компанії групи СКМ – отже, напевно залежний від Ріната Леонідовича. Етика, стандарти Big4? Начхати, про них навіть не чули.

– Із ним свого часу працював поряд родич Президента – друзі! Та подивіться – ним же напряму управляє Петро Олексійович.

А цей росіянин, ось цей з Донбасу, у цієї все гаразд, але вона жінка. А цей просто людина Ложкіна, Байдена, Абромавичуса, тому що без пояснень, але обов’язково з посиланням на неназвані джерела у міністерстві.

І таких прикладів безліч.

До слова, схожа дурість, замішана на слинявої неосвіченості, перетворює Halliburton в компанію, яка належить агентам Кремля, бо “гугл ці капліни не знають”, а логіка та здоровий глузд їм не притаманний.

Недовіра і підозрілість, у страшній суміші з нетерпимістю, параноєю і ксенофобськими поривами – ось клінічний портрет культурного простору державного управління.

Це середовище не стимулює і не заохочує суб’єктність, самостійну, незалежну позицію у ньюкамерів. Не дає права на свою окрему думку. Зате зводить на вищий п’єдестал аффіляцію (цінність приналежності до зграї) і феодально-васальний (якщо не кримінально-мафіозний) тип відносин.

Ось що творить історично вбудована в державну свідомість максима: “На державу в інтересах держави не працюють, тільки в інтересах сюзерена, у якого в державі є інтереси”.

І ось що з цим робити?

Дати час подорослішати?