Вибір одного переможця – оптимальний для системи державної служби

понеділок, 07 Листопад 2016, 11:18
0
заступник голови Нацдержслужби

Наприкінці жовтня 2016 року українська делегація взяла участь у семінарі “Вищі державні службовці – роль та обов’язки” у Молдові. Це був саміт країн-учасниць Східного партнерства (Eastern Partnership), де кожна держава представляла свої успіхи у реформуванні державної служби. Скажу відверто: за нашу країну в питаннях реформування держслужби не соромно.

Головне, чим ми могли пишатися, що наші реформи – не в планах, а в дії. Була можливість поділитися тим, які є успіхи впродовж перших півроку дії нового закону, які з’явилися запитання та складнощі.

Що стосується Молдови, то у них подібні реформи йдуть вже два роки, запроваджено інститут державних секретарів. Молдову на саміті представляли держсекретар уряду  – пані Лілія Палій і держсекретарі міністерств.

Цікаво було подивитися, як працюють в Молдові ті, кого Україна обере незабаром – державні секретарі. Візьмемо приклад міністерства оборони. Держсекретар Міноборони збирає щотижневу нараду, ставить завдання кожному. А за кілька днів – проводить іншу нараду: проходиться по контролю виконання, з’ясовує, в кого які є питання, на якому етапі виконання доручення. Тобто, забезпечує повний контроль роботи працівників апарату. Чіткі задачі – точний результат.

Під час візиту українська делегація поставила питання більш досвідченим колегам з інших країн – чи вдалося їм розділити повноваження між політичними посадами та посадами державної служби. Питання поставили за адресою – модератору саміту Гюнті Вейсмані, яка тривалий час працювала керівником канцелярії прем’єр-міністра Латвії. За її кар’єру змінилося 7 прем’єрів і 9 урядів. Тому ця людина добре знаю гостроту цього питання – які бувають конфлікти між держсекретарями і міністрами. Я попросив її поділитися рецептом від політичного тиску. Вона відповіла, що єдиний рецепт – це публічність і прозорість. Вона знає, про що говорить. Адже у їхній країні після скандалу звільнили міністра. Але держсекретар залишився на місці, бо він був правий. Таким чином, був звільнений політик, а не держслужбовець. Бо все відбувалося у публічній площині.

Мене цікавило, чи є в інших країнах законодавство, яке б забороняло тиснути міністрам чи політичній команді міністра на тих же держсекретарів. Виявилося, що такого законодавства в інших європейських країнах немає. Проте я не втрачаю надії, що Україна запровадить законодавчі рамки для цього питання. Бо цей рецепт – публічності і прозорості, не всі здатні використати у нашій державі. Хтось не хоче йти на конфлікт і ставити питання у публічній площині, комусь неприємно виносити проблеми назовні. Тому потрібен запобіжник у якості закону, який би захистив тих, хто не зацікавлений у розголосі, хоча правда за ним.

Також ми спілкувалися з колегами з Грузії, намагалися зрозуміти, на якій стадії у них знаходяться реформи. Слід відзначити, що ми випереджаємо цю країну. У Грузії процес запуститься з 1 січня наступного року, тобто, вони вже дивляться на нас. Темпи, які показала Україна у розробці системи вторинного законодавства, вразили міжнародних експертів.

До речі, я вважаю, що в деяких моментах в Україні більш досконале законодавство. Наприклад, ми призначаємо у конкурсі конкретного переможця з найвищим рейтингом, а не вибираємо серед кількох людей, як у Вірменії та інших країнах. Але там експерти теж розуміли, що вибір одного переможця – оптимальний для системи державної служби, водночас такий підхід не був компромісним під час прийняття політичних рішень.

У нас “живий” кадровий резерв, який формується з кандидатів, що були другими в рейтингу і впродовж року можуть бути призначені на цю посаду, якщо в переможця щось не складеться (знайде іншу роботу, не потягне навантаження тощо).

Цікавим був досвід країн щодо психологічного тестування, зокрема, на вищі посади в державній службі. На відміну від них, у нас таке тестування лише на знання законодавства.

Єдиною проблемою, яка залишається гострою як в Україні, так і в інших країнах-членах Східного партнерства, є невисока зарплатня державних службовців. Цікаво, що навіть міністри у тій же Молдові отримують десь до 500 умовних одиниць. Добре, що в Україні наразі йдуть розмови про підвищення зарплат для громадян, сподіваюся, що черга дійде і до чиновників. Бо ті зарплати, які зараз є, явно не достатні для забезпечення життєдіяльності. І все ж дуже приємно вкотре зустріти колег з держслужби інших країн, які залишаються і працюють в інтересах своїх держав попри невисокі зарплати.

А взагалі – візит відбувся успішно. Адже коли їдеш представляти конкретні результати з країною, радієш, що це вже зовсім інший рівень міжнародного діалогу, де можна показати вітчизняний приклад. На саміт ми приїхали ділитись своїм досвідом, а не просто взяти “на олівець” те, що роблять наші колеги. Приємно, що інші країни переймають наш український досвід, який уже відзначився низкою позитивних результатів.